Діагностика та поширеність посттравматичного стресового розладу

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР, PTSD – posttraumatic stress disorder) – стан, що виникає після одноразового або повторюваного травматичного психоемоційного впливу на психіку людини. Вперше формулювання діагнозу ПТСР було запропоновано у 1980 році Американською психіатричною асоціацією (American Psychiatric Association).

У 2018 році у виданні MMR (Medical Military Research) у статті «Posttraumatic stress disorder: from diagnosis to prevention» (Xue-Rong Miao et al) були опубліковані результати аналізу понад 3000 публікацій бази PubMed, присвячених питанням ПТСР. У цьому дослідженні представлено сучасне розуміння посттравматичного стресового розладу, пов’язаного з військовою травмою. Результати, опубліковані у статті, є суттєвим внеском у сучасне міждисциплінарне розуміння посттравматичного стресового розладу.

Визначення та диференційна діагностика ПТСР

Сьогодні посттравматичний стресовий розлад визначається як хронічний інвалідизуючий психічний синдром зі значними функціональними порушеннями. Етіологія та прояви синдрому не завжди зрозумілі, що ускладнює діагностику. Відповідно до рекомендацій DSM (Diagnostic and Statistical Manual), ПТСР класифікується за 20 симптомами в чотирьох кластерах:

• інтрузія (intrusion);
• активне уникнення (active avoidance);
• негативні зміни когніцій і настрою (negative alterations in cognitions and mood);
• зміни збудження та реактивності (alterations in arousal and reactivity).

Сучасна діагностика ПТСР базується на критеріях впливу стресора та визначається наявністю поєднання таких симптомів:

• одного симптому інтрузії;
• одного симптому активного уникнення;
• двох негативних змін когніцій і настрою;
• двох симптомів зміни збудження та реактивності з функціональними порушеннями, що тривають щонайменше один місяць.

Сучасна Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-11, ICD-11 - International Classification of Diseases) пропонує суттєво інший підхід до діагностики на основі шести симптомів у трьох кластерах:

• постійне повторне переживання травматичної події (constant re-experiencing of the traumatic event);
• уникнення травматичних нагадувань (avoidance of traumatic reminders);
• відчуття загрози (sense of threat).

Для встановлення діагнозу необхідна наявність щонайменше одного симптому з кожного кластера, який зберігається протягом кількох тижнів після впливу стресора.

Обидва діагностичні керівництва, МКХ-11 і DSM, підкреслюють важливість наявності травматичного фактора та тривалості впливу стресора, що відрізняє ПТСР від інших захворювань зі схожою симптоматикою, таких як:

• тривожний розлад;
• розлад адаптації;
• обсесивно-компульсивний розлад;
• розлад особистості.

Незважаючи на численні дослідження у сфері визначення діагностичних критеріїв посттравматичного стресового розладу, залишається незрозумілим, який тип і ступінь стресового впливу здатні спричинити ПТСР. Так, наприклад, відчуття страху при бойовій травмі є достатнім стресором, здатним спричинити ПТСР. Однак виявилося, що інші стресори, такі як відчуття сорому та провини, також корелюють із причинами розвитку ПТСР. Ці стресори є типовими для умов воєнного часу та пов’язані з рутинною поведінкою людей і вчинками військовослужбовців зі сформованими морально-етичними переконаннями. Крім того, члени сімей військовослужбовців, які зазнали впливу стресорів, також можуть стати групою ризику розвитку ПТСР. Як виявилося, освітні та профілактичні програми у сфері психічного здоров’я до воєнних подій є недостатніми для запобігання або пом’якшення впливу стресорів воєнного часу. Більшість досліджень у цій галузі зосереджені на пошуку й систематизації діагностичних критеріїв та верифікації діагнозу ПТСР.

Більше релевантної інформації доступно за Стратегія лікування і профілактики посттравматичного стресового розладу

Поширеність ПТСР

Зареєстрована поширеність ПТСР варіює в межах від 5,4% до 16,8% серед військовослужбовців і ветеранів, що майже вдвічі вище, ніж серед цивільного населення. Останнім часом відзначається зростання поширеності ПТСР у популяції у зв’язку зі зростанням глобального тероризму та воєнних конфліктів. Основні сучасні дослідження вивчають переважно групи військовослужбовців і ветеранів, хоча ПТСР може проявлятися у будь-якій популяції на будь-якому етапі життя. Прояви ПТСР у популяції дітей і підлітків вивчені недостатньо.

У більшості досліджень поширеність ПТСР серед військовослужбовців-чоловіків (13%) дещо перевищує відповідний показник серед військовослужбовців-жінок (11%). Однак жінки мають вищий показник сексуальної травми. Після повернення до цивільного життя 44%–72% ветеранів відчувають високий рівень стресу. Багато ветеранів із ПТСР після повернення додому демонструють проблеми з регуляцією емоцій і самоконтролем. Понад 80% пацієнтів із ПТСР мають одне або кілька супутніх захворювань. Поєднання ПТСР із черепно-мозковою травмою (TBI – traumatic brain injury) становить 48%. Крім того, ПТСР часто супроводжується когнітивними порушеннями.

Додаткові релевантні факти доступні за Терапія ПТСР за допомогою психоделіків

Які механізми лежать в основі виникнення посттравматичного стресового розладу?

Яка стратегія застосовується в лікуванні та профілактиці ПТСР?

Про це читайте в нашій статті «Стратегія лікування та профілактики посттравматичного стресового розладу».

References

Miao XR, Chen QB, Wei K, Tao KM, Lu ZJ. Posttraumatic stress disorder: from diagnosis to prevention. Mil Med Res. 2018;5(1):32. Published 2018 Sep 28. doi:10.1186/s40779-018-0179-0

Author: Olena Vyrva, MD

Запитання та відповіді

Q1. Чим відрізняються підходи DSM і МКХ-11 до діагностики ПТСР?
Описаний у статті підхід DSM включає 20 симптомів у чотирьох кластерах, тоді як МКХ-11 використовує шість симптомів у трьох кластерах. Для МКХ-11 необхідний щонайменше один симптом із кожного кластера, який зберігається протягом кількох тижнів після впливу стресора.

Q2. Яка поширеність ПТСР описана серед військовослужбовців і ветеранів?
У статті наведено показник поширеності 5,4%–16,8% серед військовослужбовців і ветеранів. У більшості досліджень також зазначено показники 13% серед військовослужбовців-чоловіків і 11% серед військовослужбовців-жінок.