Менопауза та алопеція: механізми, діагностика й лікування

Чому змінюється стан волосся під час менопаузи?

Менопауза супроводжується значними гормональними змінами, які можуть впливати на стан шкіри та волосся. Менопаузальний перехід починається за кілька років до припинення менструацій; середній вік настання менопаузи становить близько 51 року. Цей період характеризується зниженням рівня естрогенів і зміною співвідношення статевих гормонів.

Волосяні фолікули чутливі до гормональних сигналів. Тому в період менопаузи в жінок можуть спостерігатися зменшення густоти волосся, зменшення діаметра волосяного стрижня, зміна текстури волосся та посилене випадіння.

Втрата волосся може істотно знижувати якість життя, спричиняти тривогу, емоційний стрес і незадоволеність зовнішністю. Водночас зв’язок між менопаузою та змінами волосся складний: поряд із віковими фізіологічними процесами можуть розвиватися різні форми алопеції, що потребують диференційної діагностики та індивідуального лікування.

В оглядовій статті Aditya K. Gupta та співавторів, опублікованій у журналі Maturitas у 2025 році, розглянуто гормональні та молекулярні механізми змін волосяного фолікула, основні клінічні форми випадіння волосся в жінок у постменопаузі та сучасні терапевтичні підходи.

Як гормональні зміни впливають на біологію волосяного фолікула?

Ріст волосся відбувається циклічно й охоплює три основні фази:

• Анаген — активна фаза росту волосини.
• Катаген — коротка перехідна фаза регресії фолікула.
• Телоген — фаза спокою, після якої волосина випадає, і цикл починається знову.

Тривалість і послідовність цих фаз регулюються гормонами, чинниками росту та внутрішньоклітинними сигнальними механізмами. Одним із ключових регуляторів є сигнальний шлях Wnt/β-катеніну (молекулярний механізм передавання інформації всередині клітини, що бере участь у регуляції клітинної проліферації, диференціювання та циклічної активності волосяних фолікулів).

Яку роль відіграють естрогени в рості волосся?

Естрогени беруть участь у регуляції циклу росту волосся. Вони взаємодіють із рецепторами в тканинах волосяного фолікула й можуть впливати на сигнальні шляхи, пов’язані з ростом волосся та підтриманням локального імунного середовища.

Після настання менопаузи продукція естрогенів яєчниками значно знижується. Це може сприяти зміні тривалості фаз волосяного циклу, зменшенню частки волосин у фазі анагену та посиленню випадіння. В окремих дослідженнях у жінок у постменопаузі відзначали більш виражене зменшення частки анагенових волосин у фронтальній ділянці голови порівняно з потиличною.

Зниження рівня естрогенів може також впливати на метаболічну й судинну функцію волосяного фолікула. Естрогени беруть участь у регуляції вуглеводного та ліпідного обміну й мають судинорозширювальну дію. Припускають, що гормональні зміни здатні впливати на енергетичне забезпечення фолікула та його мікрооточення.

Проте ці механізми поки що не дають змоги однозначно пояснити розвиток алопеції після менопаузи. Для визначення клінічного значення окремих гормональних і метаболічних чинників потрібні подальші дослідження.

Як андрогени та SHBG впливають на випадіння волосся?

Після менопаузи зниження рівня естрогенів відбувається на тлі збереження певної продукції андрогенів яєчниками, наднирковими залозами та периферичними тканинами. Унаслідок цього може змінюватися співвідношення естрогенів і андрогенів, навіть якщо абсолютна концентрація останніх не підвищується.

Одночасно може знижуватися рівень SHBG (sex hormone-binding globulin — глобулін, що зв’язує статеві гормони), який синтезується переважно в печінці та регулює транспорт статевих гормонів у крові. Зміна концентрації SHBG може впливати на частку вільного, біологічно доступного тестостерону.

У периферичних тканинах тестостерон перетворюється на дигідротестостерон (ДГТ) під дією ферменту 5α-редуктази. ДГТ взаємодіє з андрогенними рецепторами й може брати участь у мініатюризації генетично схильних волосяних фолікулів.

Водночас випадіння волосся в жінок не обов’язково супроводжується підвищенням концентрації андрогенів у крові. Клінічне значення цих гормонів залежить від типу алопеції, генетичної схильності та індивідуальної чутливості тканин.

На стан волосся можуть також впливати прогестерон, гормони щитоподібної залози та інші регуляторні чинники. Однак їхня самостійна роль у розвитку постменопаузальної алопеції вивчена недостатньо.

Які форми алопеції трапляються в період менопаузи?

Жіноче випадіння волосся за типом андрогенетичної алопеції (FPHL)

FPHL (female-pattern hair loss — жіноче випадіння волосся за типом, характерним для андрогенетичної алопеції) є однією з найпоширеніших причин прогресивного зменшення густоти волосся в жінок.

Для цього стану характерні поступова мініатюризація волосяних фолікулів, зменшення діаметра волосин і зниження їхньої кількості переважно в центральній, лобовій і тім’яній ділянках голови. Типова клінічна ознака — розширення центрального проділу за відносного збереження передньої лінії росту волосся.

Менопауза може збігатися з появою або посиленням проявів FPHL, однак захворювання трапляється й у жінок репродуктивного віку. У дослідженні за участю 178 здорових жінок у постменопаузі ознаки FPHL виявлено в 52,2% учасниць. Цей показник стосується конкретної досліджуваної групи й не може автоматично поширюватися на всю популяцію жінок після менопаузи.

Патогенез FPHL багатофакторний. Андрогени можуть брати участь у мініатюризації фолікулів, але їхня роль у жінок менш однозначна, ніж за чоловічого типу андрогенетичної алопеції. Значення мають також генетична схильність, локальний метаболізм гормонів і зміни сигнальних механізмів, що регулюють цикл росту волосся.

Тому діагностика FPHL має ґрунтуватися насамперед на клінічній картині та результатах трихоскопії, а не винятково на припущенні про системний гормональний дисбаланс.

Телогенове випадіння волосся (TE)

Телогенове випадіння волосся (TE, telogen effluvium) — нерубцева форма алопеції, за якої збільшується кількість фолікулів, що передчасно переходять у фазу телогену. Через певний час це призводить до посиленого випадіння волосся.

Гостре телогенове випадіння зазвичай розвивається після провокувальної події й може поступово минати впродовж кількох місяців. Хронічна форма характеризується дифузним випадінням, що триває понад шість місяців.

До можливих тригерів належать:

• емоційний стрес;
• тяжкі інфекційні та системні захворювання;
• хірургічні втручання;
• виражене зниження маси тіла та недостатнє харчування;
• дефіцит заліза та інші нутритивні порушення;
• зміни медикаментозної терапії;
• порушення функції щитоподібної залози.

У період менопаузального переходу додаткове значення можуть мати гормональні зміни. Однак посилене випадіння волосся в цьому віці не слід автоматично пов’язувати лише зі зниженням рівня естрогенів.

Хронічне телогенове випадіння може співіснувати з FPHL або робити раніше малопомітну мініатюризацію фолікулів клінічно очевидною. Тому важливі оцінювання динаміки змін, збирання анамнезу та диференційна діагностика.

Фронтальна фіброзувальна алопеція (FFA)

Фронтальна фіброзувальна алопеція (англ. frontal fibrosing alopecia, FFA) — запальна рубцева форма алопеції, яку частіше виявляють у жінок у постменопаузі, але вона може розвиватися й в інших вікових групах.

Характерна ознака — поступове відступання передньої та скроневої ліній росту волосся. Можлива втрата брів, вій і волосся на інших ділянках тіла.

За FFA запалення переважно уражає верхні відділи волосяного фолікула, зокрема ділянку його стовбурових клітин. Пошкодження цієї зони може призводити до заміщення фолікулярних структур рубцевою тканиною та незворотної втрати волосся.

До клінічних і трихоскопічних ознак належать перифолікулярне почервоніння, перифолікулярний гіперкератоз і збереження окремих волосин на тлі відступання лінії росту — так званий симптом «самотньої волосини».

FFA потребує своєчасного розпізнавання, оскільки сформоване рубцеве пошкодження фолікулів, як правило, незворотне. Зниження рівня естрогенів розглядають як один із можливих чинників, пов’язаних із захворюванням, проте точна роль гормональних та імунних механізмів залишається не до кінця з’ясованою.

Більше корисної інформації доступно за посиланням Покривна система.

Як лікують випадіння волосся під час і після менопаузи?

Вибір лікування визначається встановленим діагнозом, активністю захворювання, вираженістю випадіння, супутніми станами та очікуваним співвідношенням користі й ризику.

Необхідно розмежовувати стани, за яких можливе відновлення росту волосся, і рубцеві форми алопеції, за яких головне завдання — запобігти подальшому пошкодженню фолікулів.

Лікування FPHL

Міноксидил для місцевого застосування в концентрації 2% або 5% — один з основних методів лікування FPHL.

З фармакологічного погляду міноксидил належить до периферичних вазодилататорів та активаторів АТФ-залежних калієвих каналів. У разі місцевого застосування його використовують як стимулятор росту волосся; його точний механізм дії за алопеції повністю не встановлено.

Залежно від лікарської форми та схеми застосування можуть використовуватися 2% розчин або 5% піна. Для деяких пацієнток фахівці розглядають пероральний міноксидил поза зареєстрованими показаннями. У такому разі необхідно враховувати ризик системних побічних ефектів, зокрема артеріальну гіпотензію, тахікардію та набряки.

Для окремих пацієнток можуть розглядатися антиандрогенні препарати, зокрема спіронолактон, фінастерид і дутастерид. Спіронолактон — калійзберігальний діуретик з антиандрогенними властивостями. Фінастерид і дутастерид пригнічують 5α-редуктазу, яка бере участь у перетворенні тестостерону на ДГТ.

Застосування цих препаратів у жінок залежить від клінічної ситуації й може бути поза зареєстрованими показаннями. Докази ефективності неоднорідні: фінастерид у дозі 1 мг не продемонстрував значущої переваги над плацебо в одному рандомізованому дослідженні за участю жінок із FPHL, тоді як в окремих дослідженнях вищих доз у жінок у постменопаузі відзначали можливе покращення.

Додаткові варіанти охоплюють кетоконазол для місцевого застосування, низькоінтенсивну лазерну терапію, мікронідлінг та ін’єкції збагаченої тромбоцитами плазми. Доказова база для низки методів обмежена, а результати досліджень неоднорідні. Ці підходи не слід розглядати як рівноцінну заміну основним методам лікування.

Лікування телогенового випадіння

Основне завдання за TE — виявити й за можливості усунути провокувальний чинник. Залежно від ситуації це може охоплювати корекцію виявленого дефіциту поживних речовин, оцінювання функції щитоподібної залози, перегляд медикаментозної терапії спільно з фахівцем, який її призначив, і лікування супутніх захворювань.

Необхідно пояснити пацієнтці, що відновлення росту волосся може запізнюватися відносно усунення тригера, оскільки цикл волосяного фолікула потребує часу.

В окремих випадках фахівці розглядають міноксидил, особливо якщо телогенове випадіння поєднується з FPHL. Однак його застосування не є універсально необхідним за кожного епізоду TE. Дані щодо низькоінтенсивної лазерної терапії за телогенового випадіння обмежені й не дають змоги вважати її стандартним рішенням для всіх пацієнток.

Лікування FFA

За фронтальної фіброзувальної алопеції лікування спрямоване насамперед на пригнічення запалення та стабілізацію захворювання.

Залежно від активності й поширеності процесу можуть застосовуватися місцеві та внутрішньошкірні кортикостероїди, топічний такролімус і системні препарати з імуномодулювальною дією. Під час призначення кортикостероїдів необхідно враховувати ризик атрофії шкіри.

В окремих дослідженнях фінастерид і дутастерид застосовували самостійно або в комбінації з іншими препаратами, зокрема з гідроксихлорохіном. У деяких пацієнток вдавалося досягти стабілізації захворювання, однак доказова база значною мірою ґрунтується на невеликих дослідженнях і ретроспективних спостереженнях.

Міноксидил може використовуватися як допоміжний засіб для покращення росту збереженого волосся, але не усуває запального процесу та самостійно не запобігає рубцюванню.

Хірургічне відновлення лінії росту волосся потребує особливої обережності: за активного або відновленого захворювання існує ризик подальшого рубцювання та втрати пересадженого волосся.

Які обмеження має гормональна терапія та наявні докази?

Попри біологічну обґрунтованість зв’язку між естрогенами та ростом волосся, замісна гормональна терапія не вважається стандартним методом лікування алопеції після менопаузи.

У розглянутих дослідженнях її ефективність щодо випадіння волосся була обмеженою порівняно зі стандартними підходами. Призначення гормональної терапії має ґрунтуватися на загальних клінічних показаннях, протипоказаннях та індивідуальному профілі ризику, а не лише на стані волосся.

Ключове обмеження наявних даних — брак великих рандомізованих досліджень, спеціально присвячених жінкам у постменопаузі. Для багатьох методів лікування відомості про ефективність отримано з невеликих клінічних серій, обсерваційних досліджень або робіт із неоднорідними групами пацієнтів.

Тому результати потребують обережної інтерпретації. Подальші дослідження мають уточнити механізми постменопаузальної алопеції, оптимальні схеми лікування, дозування та довгострокову безпеку терапевтичних втручань.

Що важливо враховувати в клінічній практиці?

Випадіння волосся в період менопаузи не слід автоматично пояснювати віковими або гормональними змінами. Для вибору тактики необхідно визначити тип алопеції, оцінити швидкість прогресування, характер розподілу випадіння та наявність ознак запалення чи рубцювання.

У разі підозри на FFA особливо важливо своєчасно скерувати пацієнтку до дерматолога, оскільки пошкодження фолікулів може виявитися незворотним.

Лабораторне обстеження слід проводити цілеспрямовано, з огляду на клінічні дані, а не призначати всім пацієнткам однакову панель гормональних і метаболічних досліджень.

З огляду на можливий вплив випадіння волосся на психологічне благополуччя, клінічне оцінювання має охоплювати обговорення очікувань пацієнтки та реалістичних цілей лікування. Інформування про тривалість терапії, варіабельність відповіді й обмеження доказової бази допомагає сформувати обґрунтований план ведення.

Додаткові актуальні відомості доступні за посиланням Жіноче здоров’я.

Основні клінічні висновки

Менопауза супроводжується змінами гормонального фону, які можуть впливати на цикл росту, густоту та якість волосся. Зниження рівня естрогенів, зміна біодоступності андрогенів і можливі порушення метаболічної та судинної регуляції розглядаються як потенційні механізми випадіння волосся. Водночас їхній внесок у розвиток конкретних захворювань різниться й поки що вивчений не повністю.

FPHL, телогенове випадіння та фронтальна фіброзувальна алопеція потребують диференційованого підходу до діагностики та лікування. Міноксидил посідає важливе місце в терапії FPHL, тоді як за TE основне значення має корекція провокувальних чинників, а за FFA — своєчасне пригнічення запалення та запобігання подальшому рубцюванню.

Доступні методи лікування можуть допомогти сповільнити випадіння волосся, покращити його густоту або стабілізувати захворювання, однак ефективність залежить від клінічного стану, а докази для низки втручань залишаються обмеженими.

Своєчасна діагностика, індивідуальний вибір терапії та реалістичне обговорення прогнозу є основою ведення жінок із випадінням волосся в період менопаузи.

References

1. Gupta AK, Economopoulos V, Mann A, Wang T, Mirmirani P. Menopause and hair loss in women: Exploring the hormonal transition. Maturitas. 2025;198:108378. doi:10.1016/j.maturitas.2025.108378.

Author: Olena Vyrva, MD

Запитання та відповіді

Q1. Чи завжди випадіння волосся після менопаузи пов’язане зі зниженням рівня естрогенів?
Ні. Зниження рівня естрогенів може впливати на цикл росту волосся, однак випадіння може бути пов’язане також із FPHL, телогеновим випадінням, FFA, лікарськими препаратами, перенесеними захворюваннями та іншими чинниками, тому для вибору лікування необхідно встановити конкретну причину.

Q2. Які методи лікування застосовують у разі випадіння волосся в жінок у постменопаузі?
За FPHL одним з основних методів є місцевий міноксидил; за телогенового випадіння важливо виявити й усунути провокувальний чинник, а за FFA — контролювати запалення та запобігати подальшому рубцюванню. Замісна гормональна терапія не вважається стандартним лікуванням випадіння волосся, а її призначення має ґрунтуватися на загальних клінічних показаннях.