Консервативне лікування шийної радикулопатії
Огляд статті: Romeo A, Vanti C, Boldrini V, et al. Cervical Radiculopathy: Effectiveness of Adding Traction to Physical Therapy-A Systematic Review and Meta-Analysis of Randomized Controlled Trials [published correction appears in Phys Ther. 2018 Aug 1;98(8):727]. Phys Ther. 2018;98(4):231-242. doi:10.1093/physth/pzy001
Вступ
Шийна радикулопатія ((ШР), сervical radiculopathy, (CR)) – це хворобливий патологічний стан спиномозкового корінця на рівні шийного відділу хребта. Клінічна діагностика ШР базується на наявності болю в шийному відділі хребта, іррадіації її у верхню кінцівку, наявності чутливих, рухових або рефлекторних порушень у верхній кінцівці. Інструментальна діагностика ШР містить призначення комп'ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії, підтвердження клінічного діагнозу на підставі електрофізіологічних методів обстеження, таких як електронейроміографія. Автори статті акцентують увагу на відсутності чітких загальноприйнятих клінічних стандартів діагностики ШР, що дає підставу вважати такі стани, як шийно-плечовий біль, шийно-плечовий синдром її синонімами. Автори поділяють радикулопатію й корінцевий біль (корінцевий ірритативний синдром), оскільки радикулопатія описує неврологічний стан корінця. Корінцевий біль і радикулопатія можуть виникати одночасно. Згідно з відкритим дослідження групи італійських учених, проведеного методом наскрізного опитування 5 мільйонів осіб, що проживають на острові Сицилія, частота виникнення шийної радикулопатії становить 3,5 випадку на 1000 осіб у віці від 50 до 59 років1. Для цього захворювання є характерним рецидивуючий перебіг у 32% випадків протягом 5 років. За мови правильного лікування ШР, поліпшення слід очікувати, як правило, протягом перших 4-6 місяців після початку хвороби. При цьому час повного відновлення становить від 24 до 36 місяців і зберігається протягом 2 або 3 років. Враховуючи високу поширеність захворювання не тільки в Європейському регіоні, а й в Україні, інтерес до цієї проблеми відчувають не тільки фізіотерапевти та реабілітологи, а й ортопеди, нейрохірурги й неврологи, які з цікавістю спостерігають за перебігом дослідження й пропонують свої варіанти вирішення цієї актуальної проблеми. Як стверджують автори цього огляду, хірургічне втручання на шийному відділі хребта забезпечує більш швидкий регрес больового синдрому у порівнянні з консервативним лікуванням, але в довгостроковій перспективі клінічна симптоматика ШР не має відмінностей за будь-якого варіанта лікування. Слід звернути увагу, що ускладнення хірургічного лікування зустрічаються в 4% випадків. Отже, консервативне лікування є вихідним методом вибору для більшості пацієнтів з ШР, навіть якщо мають місце показання до хірургічного лікування. До консервативного лікування входять інвазивні й неінвазивні методики. До інвазивних методик лікування відносяться форамінальні блокади під КТ-контролем, що має досить високу ефективність і високий ступінь доказовості. Неінвазивна терапія має різні процедури, що виконуються лікарем фізичної реабілітації, зокрема витягування шийного відділу хребта, ізометрична гімнастика, лікувальна фізкультура й мануальна терапія шийного й грудного відділів хребта, тракційна терапія. Поєднання цих процедур часто застосовують в мультимодальному підході до лікування пацієнтів з ШР, яка супроводжується больовим синдромом і порушенням функції шийного відділу хребта.
Матеріали й методи
Автори з Болонського університету, Італія (The University of Bologna), провели систематичний аналіз літератури для визначення неінвазивного методу лікування, який призначається найчастіше у разі ШР, і виявили, що тракція шийного відділу хребта (ТШВХ) досить часто пацієнтам рекомендується як в якості основного, так і додаткового методу амбулаторної реабілітації. Проведена спроба порівняння ефективності ТШВХ у поєднанні з іншими процедурами під час фізіореабілітаційної процедури ШР для поліпшення клінічного стану пацієнта. Також для цього був проведений пошук за декількома літературними базами даних, включно з Кокранвівським регістром контрольованих випробувань, в Medline, CINAHL, Scopus, з ISI Web of Science і PEDro. Усього було проаналізовано 22019 досліджень, однак у зв'язку з неоднорідністю даних для остаточного аналізу стало можливим використання матеріалів лише 5 статей. Усі пацієнти були у віці від 18 років, а середній вік учасників дослідження становив близько 44 років. У всіх пацієнтів була діагностована ШР, діагноз підтверджено за допомогою додаткових методів інструментального обстеження. Інтенсивність больового синдрому вимірювали за допомогою візуальної аналогової шкали (VAS) або числової рейтингової шкали (NRS); функцію / недієздатність вимірювали за допомогою перевірених шкал, таких як Індекс інвалідності (NRS), функціональна шкала для конкретного пацієнта (NDI) і самовідчуття непрацездатності за візуально-аналоговою шкалою. Результати оцінені під час спостереження в терміни 3, 6 і 12 місяців. У всіх дослідженнях використовували методику переривчастої тракції з кількістю сеансів від 7 до 15 і тривалістю від 15 до 50 хвилин. Початкове положення голови було у вигляді безболісної нейтральної позиції або 15 градусів флексії. Стартова сила тяги становила від 5 кг і поступово збільшувалася до 6 кг, а в низці випадків до 9 кг, залежно від толерантності пацієнта.
Результати та їх обговорення
Використовуючи критерії якості, було встановлено, що механічне витягування шийного відділу хребта в поєднанні з іншими фізіотерапевтичними процедурами було більш ефективним для купірування больового синдрому й недієздатності пацієнта, ніж лікування лише фізіотерапевтичними процедурами в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі, що мало докази середнього рівня. Мануальна тракція шийного відділу хребта в поєднанні з іншими реабілітаційними заходами була більш ефективною для зниження болю, ніж тільки одні фізичні процедури під час короткочасного спостереження. Авторами були визначені реабілітаційні заходи, які найчастіше поєднувалися з ТШВХ у разі мультимодального підходу в лікуванні пацієнтів з ШР, а саме пасивна мобілізація, масаж м'язів шийного й грудного відділу хребта, ізометрична гімнастика й активні вправи (ЛФК). Як правило, спочатку використовують методи м'якої мобілізації, маніпуляції на грудному відділі хребта, ізометричну гімнастику, витягування, що допомагає підготувати м'які тканини до більш активних процедур – фізичних вправ. Автори виявили залежність кількості сеансів і тривалості часу тракції для покращення результатів лікування. Рекомендується проводити 11 сеансів з середньою силою дії тривалістю до 25 хвилин, використовувати тракцію на додаток до інших видів реабілітаційного лікування.
Висновки
Отже, за результатами цього дослідження й отриманих авторами результатів, можна стверджувати, що метод тракційної терапії є важливою складовою успішної консервативної терапії пацієнтів з шийною радикулопатією під час використання мультимодального підходу лікування. А це позначає, що використання всіх доступних і дієвих методик у лікуванні шийної радикулопатії дає можливість одержати найкращий результат, який збереже довгостроковий ефект без тенденції до рецидивування. З нашого досвіду відомо, що поєднання методів тракційної терапії разом з курсом форамінальних блокад під КТ-контролем дозволяє скоротити терміни лікування шийної радикулопатії, купірувати больовий синдром в короткі терміни й скоротити кількість рецидивів упродовж перших 5 років після проведеної терапії.
Література
1. Салемі, Р. Savettieri, Р. Meneghini Та Ndash;, Ф. Б., М. Е., Радонежье, П. Морганте, Л. Перрі, Р. (2009). Поширеність раку шийки spondylotic радикулопатії: від дверей до дверей обстеження в сицилійської комуні. Готель Acta Neurologica Scandinavica, 93(2-3), 184-188. Дої:10.1111/Дж.1600-0404.1996.tb00196.