Фактори ризику перелому контралатеральної шийки стегнової кістки на прикладі населення Великобританії

Огляд статті: Sheikh HQ, Hossain FS, Khan S, Usman M, Kapoor H, Aqil A. Short-term risk factors for a second hip fracture in a UK population.  Eur J Orthop Surg Traumatol.  2019; 29 (5): 1055-1060.  doi: 10.1007 / s00590-019-02412-8

Вступ

Сьогоднішній наш огляд буде присвячений переломам шийки стегнової кістки.  Точніше, ми обговоримо фактори, які впливають на перелом подібної локалізації, а конкретно, на повторні пошкодження, які виникають в інший стегновій кістці.

Зараз все частіше можна почути слово «остеопороз».  Поступово цей медичний термін входить у життя не тільки лікарів, а й далеких від медицини людей.  У великій кількості наукових робіт вивчається остеопороз, як проблема, яка веде до серйозних наслідків як для здоров'я, так і для соціуму.  Огляд статті, яку ми взяли на розгляд, буде присвячений взаємозв'язку між втратою кісткової маси й переломом шийки стегнової кістки (ПШСК).  Ця тема актуальна ще й тому, що за даними авторів статті, ПШСК поєднується з високим ризиком ускладнень, включно зі смертю пацієнта.  Незважаючи на наявність великої кількості матеріалу про причини, поширеність, типи ускладнень у випадку  вищевказаних переломів колектив авторів звернув увагу, що інформації про контралатеральні переломи не так багато.  Крім того, ми б хотіли відзначити, що дані цієї статті стосуються лише Великобританії.  Автори зазначають увагу, що після первинного перелому шийки стегна протягом 10 наступних років у 11-15% таких пацієнтів зростає ризик контралатерального перелому. Також у таких хворих у 2,5 рази зростає ризик інших переломів.  Згідно з інформацією зі статті, під час контралатеральних переломах відбувається ще більше обмеження рухливості пацієнтів, з достовірним зростанням смертності у таких хворих.  Однак незважаючи на те, що стаття присвячена питанням травматичного пошкодження шийки стегнової кістки пацієнтів Великобританії, ця проблема є однією з найбільш актуальних в сучасній ортопедії й травматології в усьому світі, зокрема і в Україні.  Наприклад, за даними ВООЗ у світі щорічно відбувається близько 1,6 млн остеопоротичних переломів шийки стегнової кістки, тобто  приблизно один перелом кожні 20 секунд.  Віковий аспект грає важливу роль у досліджуваному питанні: до 60 років переломи шийки стегна складають 3-4%, а після 60-річного віку – 60-62% усіх переломів довгих кісток1.

Усе вищесказане робить важливим і доцільним пошук основних чинників, які призводять до переломів шийки іншої стегнової кістки.  Як то кажуть, «хто попереджений, той озброєний».

Матеріали та методи

Були проаналізовані матеріали з національної бази даних з переломів шийки стегна Англії й Уельсу –  National Hip Fracture Database (NHFD, England and Wales).  Інформація збиралася за трирічний період з вересня 2008 по березень 2011 року.  У результаті було відібрано тисячу триста шістьдесят одного пацієнта з даними про вік, стать, рухливість, аналіз крові, супутні захворювання, типи переломів. Також були проаналізовані час проведення хірургічного втручання, дані смертності, тривалість перебування пацієнта в лікарні.  Крім того, з бази даних NHFD були відібрані пацієнти, у яких відзначалися контралатеральні переломи протягом двох років після отримання першої травми.  З аналізу виключалися пацієнти з продубльованими або неповними записами. Рентгенологічні зображення проглядалися двома фахівцями для того, щоб  бути певними, що пацієнти з патологічними переломами, іпсилатеральними переломами (у цьому випадку йдеться про періпротезні переломи), множинними двосторонніми переломами й хворі з протезуванням контралатерального стегна не будуть включені до збірки.  Після такого просіювання з первинного пулу пацієнтів залишилося +1242 людини.  Усі хворі проходили стандартне лікування й мали однаковий набір додаткових досліджень, що містив загальне клінічне обстеження, рентгенологічне обстеження грудної клітки, ЕКГ, аналізи крові.  Метод хірургічного лікування підбирався індивідуально в день звернення пацієнта або на наступний день. Велика частина внутрішньосуглобових переломів зі зміщенням піддавалася проведенню геміартропластики за допомогою кісткового цементу.  У разі відсутності зміщення відламки фіксувалися за допомогою гвинтів.  Для лікування міжвертельних переломів застосовувався динамічний стегновий гвинт;  якщо мало місце зміщення, то використовувався інтрамедулярний остеосинтез.  На наступний день (максимум через один день) після проведення хірургічних втручань усі пацієнти починали рухатися з підключенням курсу фізіотерапії.  Далі вся група пацієнтів була поділена на дві частини: ті, у кого визначався контралатеральний перелом і ті, у кого такого не було, після чого був проведений статистичний аналіз обох груп.

Результати

З 1 242 чоловік більшу частину складали жінки – 898 пацієнтів, чоловіків було 344. Середній вік пацієнтів склав 81 рік.  Час до другого перелому – 305 днів.  37,8% пацієнтів померли протягом 2 років з моменту першого перелому, з них у 20 осіб зазначалася наявність контралатерального пошкодження.  16 осіб отримали другий перелом протягом  90 днів, 41 пацієнт протягом одного року і 66 чоловік протягом двох років після першого ПШСК.  Середній час перебування в стаціонарі склала 24 дні, а час між зверненням в стаціонар й оперативним втручанням – 77 годин.  Було виявлено, що у 66 осіб (59,1%) тип повторного перелому був такий самий, як і першого.  Після проведення мультифакторного аналізу авторами виявлені наступні асоціативні залежності між повторним переломом і такими факторами ризику, як: інфекції легенів, інфекції сечостатевої системи, деменція, зростаюча коморбідність, обчислена за індексом Карлсона.

Обговорення

Колегами з Великобританії було виявлено зростання ризику розвитку контралатерального перелому протягом 48 місяців після первинної травми у пацієнтів, які страждають на інфекційні захворювання легенів, сечовивідної системи, а також мають деменцію і зростаючу коморбідність.  Було виявлено, що велика частина повторних переломів має такий самий тип, як і перший.  За даними групи англійських вчених, даний факт теоретично пояснюється однаковими особливостями форми шийок стегнових кісток у конкретного пацієнта й нюансами ходи.  Також наголошується, що при зниженій рухливості після першої травми ризик отримання контралатерального перелому зростає.  Загалом відсоток виникнення другого перелому, згідно з підрахунками англійських учених, відповідає європейським цифрам (3,3% при значенні від 2 до 15% в попередніх роботах європейських авторів).  Відхилення від цифр американських і європейських дослідників англійські вчені пов'язують з особливостями охорони здоров'я та надання медичної допомоги в Великобританії.  Ця робота, на думку авторів, є першою, яка висвітлює ризик контралатеральних переломів стегнової кістки у людей, які проживають на території Сполученого Королівства.

Найбільш підтвердженим фактором повторних переломів стала деменція.  Потрібно зауважити, що ця недуга є серйозною передумовою і для первинного перелому.  З приводу подальшої активності пацієнтів дані відрізняються та є суперечливими.  Іноді, за інформацією англійських колег, повторний перелом виникає у разі підвищеної активності пацієнтів.  У такому випадку мова йде про надмірне навантаження на здорову ногу у літніх людей з активною життєвою позицією.  В інших випадках відзначається велика ймовірність отримати контралатеральне пошкодження у разі зниженої активності.  Цю ситуацію пояснюють тим, що основна маса пацієнтів знаходиться в поважному віці, що пов'язано з втратою кісткової маси.

Що стосується ситуації з хворобами легень, то, за словами колективу авторів, при хронічних захворюваннях пацієнти отримують поєднання двох негативних чинників: знижена рухливость внаслідок проблем з диханням (наприклад, при бронхіальній астмі) і тривалого прийому гормональних препаратів, що негативно позначається на стані кісткової маси.  Гострі захворювання органів дихання та сечовивідної системи є фактором ризику через те, що вони послаблюють пацієнтів, у результаті чого збільшується ризик падінь і переломів.

Висновки

Отже, ми коротко звернули увагу на  одну з багатьох проблем сучасної медицини.  Дані розглянутої статті, особистий практичний досвід авторів дозволяють сказати, що є речі, на які складно, а точніше, неможливо вплинути навіть у разі наявності новітнього обладнання в медицині, інноваційних методик діагностики та лікування.  Це старіння організму – природний, неминучий процес.  Однак ... Знання закономірностей вікових та гормонозалежних змін кісткової системи, течії періоду репарації під час переломів, коморбідного фону пацієнта й інших чинників дозволяють по можливості запобігти ускладненням і виникненню повторних травм.  Звичайно, профілактичні бесіди з пацієнтами – необхідна частина роботи як ортопеда-травматолога, так і рентгенолога, і всіх, хто пов'язаний з проблемою переломів шийки стегнової кістки.  Занадто активного пацієнта – трохи заспокоїти, а малорухливого – навпаки, підбадьорити.  Так, психологія –  це теж частина роботи лікаря.

Література

1. Герцен Г.І., Процик А.І., Остапчук М.П.  та ін..  Травматологія літнього віку.  Книга І.  Київ, 2003. - 170 с.