Хронічна констипація: механізми, діагностика й лікування

На хронічний закреп страждають приблизно 15% дорослого населення світу, що робить його широко поширеною шлунково-кишковою проблемою, яку часто спостерігають у медичних клініках. Це проявляється не тільки зниженням частоти випорожнень, а й різними симптомами, такими як напруження, неповна евакуація та аноректальна закупорка. Хронічний закреп можна розділити на первинний і вторинний, водночас первинними патогенетичними механізмами є сенсомоторні порушення товстої кишки і дисфункція тазового дна.
На початковому етапі лікування слід приділяти особливу увагу додаванню клітковини (fiber) поряд зі стимуляторами або осмотичними проносними засобами. За необхідності лікування може бути розширене і містити засоби, що стимулюють секрецію кишечника або прокінетики. У випадках запору, спричиненого опіоїдами, рекомендується призначення антагоністів мю-опіатів периферичної дії. Коли пацієнти не реагують на ці засоби, аноректальні тести мають життєво важливе значення для оцінки порушень дефекації, які часто добре піддаються терапії біологічним зворотним зв'язком.
Для діагностики використовують Римські критерії IV, що дають змогу розрізняти функціональний закреп, синдром подразненого кишківника із закрепом і розлади дефекації. Діагностичний процес складається з ретельного збору анамнезу пацієнта, фізичного обстеження і, за необхідності, оцінки транзиту через товсту кишку. Аноректальна манометрія високої роздільної здатності й тести на виштовхування балона є важливими інструментами виявлення патології. Терапія залежить від індивідуальних потреб, з урахуванням ефективності, вартості й доступності. У той час як багато пацієнтів знаходять полегшення за допомогою коригування дієти й безрецептурних ліків, у рефрактерних випадках можуть знадобитися складніші методи лікування - хірургічні втручання, такі як колектомія. Майбутні дослідження мають бути зосереджені на порівнянні ефективності недорогих проносних засобів із новішими препаратами й удосконаленні алгоритмів лікування.