Синдром Альпорта: клінічний спектр і терапевтичні досягнення

Звіт доктора Cecil Alport у 1927 році про сім'ю, яка страждає на гематурію і глухоту, ознаменував раннє визнання того, що пізніше буде ідентифіковано як синдром Альпорта. Відкриття колагену в 1966 відіграло вирішальну роль у розумінні цього захворювання, яке тепер визнано моногенетичним захворюванням, викликаним варіантами генів COL4A3, COL4A4 або COL4A5. Хоча його поширеність залишається невизначеною, оцінки варіюються від 1 на 5000 до 1 на 50 000 у США та Європі. Синдром Альпорта вражає нирки, слухову систему й очі. Природний перебіг синдрому Альпорта добре документований у чоловіків із Х-зчепленим синдромом Альпорта. Сучасні терапевтичні підходи в першу чергу передбачають інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту й блокатори рецепторів ангіотензину для лікування захворювань нирок й уповільнення прогресування. 
Останніми роками зріс інтерес до розробки ліків на лікування хронічних захворювань нирок, зокрема синдром Альпорта, водночас декілька експериментальних препаратів перебувають у різних стадіях розробки. У той час як існуючі методи лікування спрямовані на управління симптомами, нові підходи, такі як генно-замісна терапія й редагування геному CRISPR/Cas9, орієнтовані на основну генетичну причину. Однак ці підходи все ще знаходяться на доклінічній стадії, водночас генозамісна терапія спрямована на відновлення функції генів для функціональних білків. Редагування CRISPR/Cas9, хоч і багатообіцяюче, показало майже 40% корекцію патогенних варіантів і виникнення небажаних ефектів, таких як вставки та делеції.