Опікова травма

Загальні відомості

Цей огляд (Primer) про опікову травму, опублікований у Nature Reviews Disease Primers у 2020 році Жешке та співавторами, дає уявлення про епідеміологію, механізми, діагностику, лікування та віддалені наслідки опіків і вказує на проблеми, що залишаються. Опіки — недооцінені травми зі значною захворюваністю та смертністю, і пацієнтів не вважають одужалими, коли рани загоїлися, бо опіки призводять до тривалих фізичних, психічних змін і змін якості життя. ВООЗ оцінює кількість опікових травм у 11 мільйонів і смертей у 180 000 на рік, причому близько 90 % опіків припадає на країни з низьким і середнім доходом.

Класифікація та патофізіологія

Опіки класифікують за причиною, глибиною (від поверхневих до четвертого ступеня) та розміром. Обширний опік визначено нечітко, але орієнтиром слугують понад 10 % площі поверхні тіла в літніх, понад 20 % у дорослих і понад 30 % у дітей. Тяжкі опіки спричиняють розбалансовану запальну відповідь, розподільчий шок із капілярним витоком, знижену функцію серця в перші 24–48 годин, імунну дисфункцію з високим ризиком інфекції та гіперметаболічний катаболічний стан, який може тривати до 36 місяців. Інгаляційна травма, інші травми та бактерії кишкового походження збільшують навантаження, а інфекція й поліорганна недостатність спричиняють більшість смертей.

Діагностика та профілактика

Оцінка йде за схемою первинного й вторинного огляду (ATLS та ABLS), а розмір опіку визначають за діаграмою Лунда—Браудера в дітей і правилом дев'яток у дорослих. Оцінки неспеціалістів нерідко неточні, а для визначення глибини вивчають такі інструменти, як лазерна допплерівська візуалізація. Вдихання диму підозрюють за стридором, захриплістю, вугільним мокротинням і змінами в глотці. Більшість опіків можна запобігти, а програми профілактики слід співвідносити з місцевими причинами, використовуючи матрицю Гаддона.

Лікування

Допомога складається з п'яти етапів: гостра оцінка, реанімація, закриття рани, підтримувальна інтенсивна терапія та реабілітація. Під час реанімації застосовують збалансований кристалоїд (підігрітий розчин Рінгера лактат) із початковою швидкістю за формулами (2–4 мл/кг на % площі за 24 години або Правило десяти) та корекцією за діурезом 0,3–0,5 мл/кг/год, а для запобігання надмірній реанімації розглядають «колоїдне порятунок». Раннє січення та аутотрансплантація — золотий стандарт за глибоких опіків, а за обширних використовують алотрансплантати, сітчасту пластику за Мейком, дермальні матрикси та культивовану шкіру. Профілактичні системні антибіотики не застосовують.

Віддалені наслідки

Гіпертрофічні рубці утворюються в 30–90 % опіків, а келоїди — переважно на темнішій шкірі. Рання фізіотерапія та ерготерапія обмежують контрактури. Ті, хто вижив після опіків, повідомляють про гіршу якість життя, більшу тривогу та депресію і вищу віддалену смертність, а 66–74 % повертаються до роботи. Автори закликають до глобальних реєстрів, кращих інструментів оцінки глибини опіку, прогнозування сепсису та уваги до довготривалої допомоги.