Розрив ахіллового сухожилка

Загальні відомості

Цей огляд StatPearls, написаний Шемрок, Дрейєром і Вараколло та востаннє оновлений у серпні 2023 року, присвячений розриву ахіллового сухожилка — найчастішому розриву сухожилка нижньої кінцівки. Він виникає переважно в третьому–п'ятому десятилітті життя, нерідко у спортсменів-аматорів під час гри у футбол, ракеткові види спорту чи баскетбол. Пацієнти зазвичай описують раптовий біль із ляскотом чи клацанням і відчуття удару по гомілці. Повідомлена частота сягає 40 на 100 000 на рік, а понад 20 % випадків діагностують хибно, нерідко приймаючи за розтягнення гомілковостопного суглоба.

Чинники ризику та механізм

До чинників ризику належать тендинопатія, фторхінолони, кортикостероїди (зокрема ін'єкції), пероральні бісфосфонати, цукровий діабет, гіперпаратиреоз, запальний артрит, термінальна стадія ниркової недостатності та погана фізична підготовка. Сухожилок зазвичай рветься на 2–6 см вище від місця прикріплення, де кровопостачання знижене.

Діагностика

Пацієнт не може піднятися на носки, можливі пальпований дефект чи синці. Тест Томпсона — стискання литкового м'яза в пацієнта, який лежить на животі, — має чутливість 96–100 % і специфічність 93–100 %. Рентгенограми виключають перелом, а УЗД чи МРТ можуть підтвердити діагноз, але МРТ потрібна лише у неясних або хронічних випадках.

Лікування

Консервативне лікування (спокій, ортез, функціональна реабілітація) і хірургічне відновлення дають добрі наслідки, і суперечки тривають. За сучасної реабілітації різниця в частоті повторних розривів невелика, різниця ризиків становить 1,6 %, тоді як операція несе більше ускладнень, як-от проблеми з раною (5–10 %) та інфекція. Операція дає змогу раніше повернутися до навантажень, і спортсменам зазвичай радять оперуватися. Малоінвазивне відновлення пов'язане з ризиком ушкодження литкового нерва. Збагачена тромбоцитами плазма дала суперечливі результати, а концентрат аспірату кісткового мозку показав деяку користь.

Реабілітація та наслідки

Протоколи різняться й залежать від того, хірургічне чи консервативне лікування проводилося, з тенденцією до раннішого навантаження та прискореної функціональної реабілітації. Важливо зміцнювати литкові м'язи протягом першого року. Більшість пацієнтів відновлюється добре, але професійні спортсмени повідомляють про гірші результати: в одному дослідженні понад 30 % не повернулися до спорту. Найкраще допомогу надає міждисциплінарна команда.