Обмороження. Догоспітальна допомога

Обмороження – крайній ступінь переохолодження організму внаслідок впливу низьких температур, зазвичай нижче точки замерзання тканин: -0,55 градусів за Цельсієм (31,01 F). Вплив низьких температур посилюється високою вологістю повітря й швидкістю вітру. Процес обмороження починається від периферії організму до центру: спочатку страждають кінчики пальців рук і ніг, області лицьової частини черепа, що виступають, – кінчик носа, мочки вух, губи. Швидкість обмороження зростає за наявності таких чинників, як голод, перевтома, незручний одяг і тісне взуття, алкогольне сп'яніння.

Для багатьох госпіталів обмороження є рідкісною травмою, частіше пов'язаною з надмірно холодним сезоном або екстремальними видами спорту. Але частота поширеності обморожень різного ступеня значно зростає у разі стихійного лиха та війни. Часто пацієнти з обмороженням – це люди, що не мають житла,  з ментальними розладами.

Розглянемо стандарти догоспітальної допомоги під час обмороження

Найбільш докладно ця патологія вивчена й задокументована у військовій медицині. А першим документальним свідченням про обмороження можна вважати доколумбову мумію, знайдену в Андах більше 5 тисяч років тому. Першу згадку про масове обмороження задокументовано Ларреєм – хірургом армії Наполеона під час вторгнення до Росії у 1812–1813 роках.

Оскільки характер пошкоджень у разі обмороження може бути досить різноманітним як за глибиною впливу холоду на організм, так і з анатомічної локалізації, часто потрібний мультидисциплінарний підхід до лікування таких пацієнтів, а саме участь цілої низки фахівців.

Перше та основне правило: пацієнт з обмороженням має бути якнайшвидше доставлений до шпиталю.

На тяжкість отриманих травм впливають такі фактори:

• температура повітря;

• час перебування у холодних умовах;

• швидкість вітру;

• вологість повітря;

• занурення у воду;

• якість одягу;

• супутня патологія потерпілого, особливо пов'язана зі станом периферичної судинної системи;

• психічний статус, ступінь деменції;

• зловживання психоактивними й наркотичними речовинами;

• алкоголізм: розширення периферичних судин прискорює втрату тепла, змушує потерпілого довше шукати притулок, що посилює травму.

Автори статті "Frostbite: a practical approach to hospital management", Charles Handford et al. («Обмороження: практичний підхід до госпітального менеджменту») наводять наступні дані:

• частота ампутації більш тісно корелює із тривалістю перебування на холоді, ніж із температурою повітря;

• 90% травм припадає на верхні й нижні кінцівки;

• висока частота ураження сідниць і промежини відзначається у разі тривалого сидіння на холодних поверхнях;

• ураження статевого члена відзначається у бігунів та лижників;

• літні пацієнти наражаються на більш високий ризик через малорухливість;

• діти більш уразливі через більше відношення площі поверхні тіла до маси;

• найчастіше обмороження зустрічаються у віковій групі 30–49 років через поєднання холоду й ризикованої поведінки.

Що можна зробити на догоспітальному етапі для пацієнта з обмороженням?

Це залежить від багатьох факторів: стану потерпілого, від догоспітального арсеналу надання допомоги, від термінів доставки до медичного закладу.

Проте загальні рекомендації для догоспітального етапу залишаються наступними:

• постраждалого слід захистити від вітру та зовнішніх впливів, створити можливе укриття, забезпечити теплим питтям;

• замінити взуття, шкарпетки, рукавички на сухі, попередньо зігрівши кінцівку (руки, стопи) протягом 10 хвилин у пахвовій западині або в паху того, хто надає допомогу;

• розтирання уражених кінцівок не рекомендується через загрозу прямого ураження обморожених тканин;

• якщо чутливість повертається, постраждалому рекомендується походити;

• аспірин 75 мг із метою реологічного ефекту;

• ібупрофен 12 мг/кг/день для простагландинового ефекту (не більше 2400 мг/день).

І одне з основних правил надання допомоги на догоспітальному етапі: зігрівання повинно здійснюватися лише за відсутності ризику повторного замерзання; повторне заморожування тканин, що розтанули, призводить до більш глибоких і незворотних наслідків.

Наступний обов'язковий та остаточний етап – доставка потерпілого до медичного закладу для надання професійної лікарської допомоги.