Утома. Причини, епідеміологія, лікування

Утома – один із найпоширеніших симптомів, що характеризує як психологічний, так і фізичний стан людини. Утома становить близько 20% від загальної кількості первинних звернень до сімейного лікаря. Автори статті "Утома як головна скарга. Епідеміологія, причини, діагностика та лікування" ( Maisel, P et al., "Fatigue as the Chief Complaint. Epidemiology, Causes, Diagnosis, and Treatment") проаналізували джерела літератури з епідеміології, етіології й діагностики симптомокомплексу втоми, зокрема німецьку клінічну інструкцію для лікарів загальної та сімейної практики (Deutsche Gesellschaft fürAllgemeinmedizin und Familienmedizin, DEGAM), що дало змогу узагальнити результати й систематизувати наявну інформацію. Пошук проводили в базах даних Medline і Scopus. Глибина пошуку: 2015 - 2019 рік.

Визначення втоми

Не існує єдиного універсального визначення терміна "втома". Багато джерел визначають утому як стан, що погіршує здатність людини виконувати свою звичайну повсякденну діяльність, необхідність виділення більшої кількості часу на сон і відпочинок, більш тривалого відновлення енергетичного балансу (Mota DDCF: Self-report instruments for fatigue assessment: a systematic review, 2006).

Пацієнти описують свій стан як млявість, відсутність енергії, стомлення, сонливість, фізичну слабкість. Утома пов'язана з розумовою, фізичною, професійною діяльністю. Стомлюваність є суб'єктивним симптомом приблизно для 60% онкологічних пацієнтів.

Види стомлення

Пацієнти можуть описувати різний характер стомлюваності:

емоційний (втрата інтересу та мотивації);
когнітивний (зниження розумової активності та працездатності);
поведінковий (зниження продуктивності);
фізичний (м'язова слабкість).

Утома, що триває понад шість місяців, називається хронічною втомою.

Окремо слід згадати про такий симптомокомплекс, як синдром хронічної втоми (CFS - chronic fatigue syndrome), який нещодавно було перейменовано на хворобу непереносимості фізичного навантаження (SEID - systemic exertion intolerance disease). Згідно з більшістю визначень, це синдром тривалістю щонайменше 6 місяців, який проявляється мінімум 4-6 симптомами:

підвищеною стомлюваністю після фізичного навантаження;
порушенням сну;
м'язовими й суглобовими болями;
болями в голові та шиї;
когнітивними порушеннями;
ортостатичними порушеннями;
вираженим обмеженням повсякденної активності, не пов'язаним з будь-яким специфічним захворюванням.

Крім того, перераховані симптоми мають тенденцію посилюватися внаслідок стресу. Поширеність у популяції цього синдрому становить не менше 2%. У 2% пацієнтів, які звернулися до сімейного лікаря зі скаргами на стомлюваність, діагностується синдром хронічної втоми.

Епідеміологія

Через різні методи діагностики різні країни мають досить широкий діапазон поширеності симптомокомплексу втоми. Так, наприклад, загальноєвропейський показник діагностики втоми варіює від 22% до 38%, а в Німеччині цей показник перебуває в межах від 20% до 60%.

Поширеність стомлюваності збільшується з віком. Жінки, як правило, мають більш виражену симптоматику. Особи, які страждають на втому, звертаються до лікаря, коли, з їхньої точки зору, порушення не може бути адекватно пояснене, не може бути прийнятним, а індивідуальні методи боротьби більше не є ефективними.

Незважаючи на високу варіабельність досліджень, стомлюваність є причиною близько 20% амбулаторних звернень.

Діагностика

У зв'язку з широким спектром біологічних, психологічних і соціальних причин не завжди вдається встановити прямий причинно-наслідковий зв'язок із проявом втоми. Необхідно враховувати анамнез і клінічні прояви захворювань пацієнта. Під час диференціальної діагностики слід враховувати такі аспекти:

психічні захворювання. Утома часто виникає на тлі таких психічних розладів, як депресія, тривожні розлади. Близько 75% хворих на депресію страждають на стомлюваність;
соматоформні розлади, такі як синдром подразненого кишківника й фіброміалгія, у 75% проявляються стомлюваністю;
рак. 65% пацієнтів називають стомлюваність основним симптомом;
анемія. Відзначається лише слабкий зв'язок між низькою концентрацією гемоглобіну й стомлюваністю. Винятком може бути гостра крововтрата, коли втома є обов'язковим симптомом;
ендокринні розлади. Дисфункція щитоподібної залози, цукровий діабет і передменструальний сидром можуть спричиняти втому;
інфекційні захворювання та захворювання печінки. Вірусні респіраторні захворювання, такі як мононуклеоз, інфекції giardia (збудник лямбліозу) є важливими причинами втоми. Пацієнти з вірусним гепатитом також часто страждають від проявів утоми. Відсутні довгострокові дані щодо стомлюваності як основної скарги після зараження COVID-19.
хронічні соматичні захворювання. Утома є дуже частим і неприємним симптомом багатьох хронічних захворювань, зокрема: серцевої недостатності, розсіяного склерозу, хвороби Паркінсона, інсульту, хронічної ниркової недостатності, ревматоїдного артриту, саркоїдозу, ниркової недостатності, ішемічної хвороби серця;
порушення сну й респіраторні розлади, пов'язані зі сном. Первинне безсоння, парасомнія (розлади сну, часто пов'язані із вживанням психоактивних речовин) - є причиною втоми. Хронічний алергічний риніт порушує сон і викликає денну втому через порушення носового дихання. Обструктивне апное під час сну пов'язане з порушенням неспання й спричиняє втому;
наркотики та психотропні речовини. Основною скаргою на втому є вживання таких груп препаратів, як: антидепресанти, опіати, інтерферон, бензодіазепіни, антипсихотичні, антигіпертензивні, антигістамінні, противірусні, цитостатичні, протипаркінсонічні препарати. Уживання алкоголю та психоактивних речовин також є причиною прояву втоми;
вплив навколишнього середовища. Вивчення синдрому електромагнітної гіперчутливості, множинної хімічної чутливості, незадоволеність роботою підтверджують наявність скарг на стомлюваність, хоча вивчення цих станів становить деякі труднощі;
соціально-економічні чинники. Низький дохід, низький рівень освіти, професійний стрес – причини стомлюваності.

Базова серія тестів, незалежно від віку пацієнтів, складається зі збору анамнезу й фізикального обстеження з акцентом на можливі причини стомлюваності, зокрема: порушення сну, зміна маси тіла, функція серцево-судинної, дихальної, шлунково-кишкової, сечостатевої та центральної нервової систем, вживання наркотиків і психоактивних речовин, проблеми в соціальному, родинному або професійному середовищі пацієнта, вплив хімічних речовин або надмірна дія шуму, аналогічні симптоми в членів сім'ї або колег, хропіння, порушення процесу засинання. Також слід приділити увагу інфекційному анамнезу.

Цільові лабораторні дослідження мають містити визначення рівня цукру в крові, загальний аналіз крові, у-ГТ (гамма-глютамілтранспептидаза - фермент печінки й підшлункової залози, активність якого підвищується в разі захворювань печінки та зловживання алкоголем; γ-GT,) і ТТГ (тиреотропний гормон - основний регулятор щитоподібної залози; TSH).

Лікування

Якщо лікування можливе й показане, його вплив на стомлюваність слід задокументувати в історії хвороби пацієнта. Якщо стомлюваність залишається незрозумілою, клінічний підхід має полягати у вичікувальному регулярному спостереженні за соматичним або психічним станом з інтервалом від 4 до 6 тижнів. Також показана проблемно-орієнтована і когнітивно-поведінкова терапія (Problem-oriented and cognitive behavior therapy). Рекомендовано ведення щоденника симптомів (symptom diary) як предмет обговорення з пацієнтом. Психоосвітні заходи (psychoeducation measures) спрямовані на інформування пацієнта про процес хвороби й способи боротьби з нею шляхом прийняття особистої відповідальності за результат. Також показана адаптована програма фізичної активності.

Загальною рекомендацією для ведення пацієнтів із симптомокомплексом стомлюваності є: симптоматичне лікування з урахуванням виявленої причини й регулярне планове спостереження.