Як говорити з дітьми про війну

Агресія Росії проти України викликала хвилювання усього світу, який уже протягом кількох місяців із тривогою стежить за розвитком подій. Війна – найсильніший психологічний стрес для будь-якої людини, тим паче – для дитини, і її наслідки можуть серйозно позначитися на здоров'ї як у найближчому, так і далекому майбутньому. Через це батьки опиняються перед нелегким вибором: як пояснювати дітям бомбардування, руйнування, потоки біженців, які вони бачать на екранах телевізорів, в Інтернеті, про які говорять дорослі навколо, або намагатися максимально захистити їх від такої інформації.

Обговорюйте з дітьми важкі теми

"Те, що діти не чують від вас, не означає, що вони не одержують відомості з інших джерел", – говорить британський психолог Lee Chambers. З дітьми потрібно спілкуватися, розмовляти, розповідати про проблеми навколишнього світу, зокрема і говорити правду про війну, звичайно, мовою, що відповідає їхньому віку. "Дитина не дурна – дурнів серед них не більше, ніж серед дорослих", – писав видатний польський педагог і громадський діяч Януш Корчак (Janusz Korczak), який під час Другої світової війни займався з дітьми, які безпосередньо впізнали її жахи й трагедії.

Lee Chambers нагадує, що діти, як губки, вбирають більше інформації, ніж ми можемо собі уявити.

Було б неправильно узагальнювати й пропонувати універсальні рішення непростої проблеми: кожна дитина індивідуальна, а обговорення екстремальних ситуацій потребує особливої ​​делікатності. Діти тонко відчувають фальш, неправду, і формальні відповіді, загальні фрази можуть завдати великої шкоди дитячій психіці, що тільки формується.

Януш Корчак стверджував: “В області почуттів дитина перевершує дорослих силою, бо не відпрацьовано гальмування… В області інтелекту щонайменше дорівнює їм, бракує лише досвіду”. Якщо з дітьми не говорити про проблеми, вони отримають відомості, що їх цікавлять, з інших джерел, можуть неправильно трактувати й зрозуміти, доповнити власними фантазіями, впасти в стан постійної тривоги й страху.

Контролюйте потік інформації

В останні місяці телевізійні канали у багатьох будинках працюють ледь не цілодобово. Психологи попереджають, що діти глибоко переживають побачені на екрані картини війни, і це може призвести до найсерйозніших і найнепередбачуваніших наслідків у майбутньому, якщо мати на увазі формування особистості дитини, її ставлення до навколишнього світу.

Прискорення темпу життя часто не залишає батькам, постійно зайнятим роботою або домашніми справами, часу для нормального спілкування з дітьми, які залишаються з важкими питаннями наодинці, без повноцінних контактів не тільки з дорослими, але нерідко й з однолітками. Необхідно врахувати, що в дитячій свідомості кадри реальних подій часто накладаються на безперервну (для багатьох з наймолодшого віку) картинку комп'ютерних ігор, де багато руйнувань, катастроф й агресії, що стали звичними.

Відомий доктор психології Wendy Rice (Tampa, Florida, USA), яка має великий досвід роботи з дітьми, радить: «Якщо у вас є маленька дитина, подивіться разом із нею ті новини, які збиралися подивитися, щоб вона могла поставити кілька запитань, і поговоріть з нею про те, що відбувається». Звісно, ​​зміст інформаційної програми має відповідати рівню розвитку дитини.

З іншого боку, Lee Chambers уважає, що не всі діти допитливі, і якщо дитина поки не ставить питання про те, що видається значущим для вас, особливо наполягати на розмові не слід.

Дуже важливо, щоб діти, відчуваючи страх і розуміючи, що війна – це трагедія, відчували себе у безпеці. Зауважимо, що тут не йдеться про тих, хто насправді пережив обстріли, бомбардування, втрати: до них потрібен окремий підхід та психологічна реабілітація.

Дитина – теж доросла

Доктор Chloe Carmichael (New York, USA) застерігає від зневажливого й поверхового ставлення до хвилювання дітей: “Іноді їм найбільше потрібно знати, що вони можуть поділитися своїми почуттями з дорослими, що розмова на рівних завжди можлива, і близькі подбають про них”. У таких випадках неприйнятні односкладові та формальні відповіді: говорити потрібно серйозно, щиро, разом із дитиною шукати вихід із ситуації.

Про це ж писав Януш Корчак: “Не стався до його [дитини] проблем зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений – йому воно тяжке не менше, ніж тобі, а може бути, і більше, оскільки він не має досвіду”.

Створіть почуття захищеності

Як вважає професор Техаського університету в Остіні психолог Jeffrey Shahidullah, безперервні новини про війну, навіть якщо ця війна проходить у далекій для більшості Україні, багатьма дітьми сприймаються дуже болісно. “Маленьким дітям складно відокремити своє життя від того, що відбувається з іншими дітьми на іншому кінці світу, – каже вона. – Вони починають боятися, що з ними може статися щось подібне”.

Малюків краще оберігати від перегляду бойових дій, вибухів та страждань людей. Дітям старшого віку треба пояснювати, що страх перед війною – це природно. Клінічний психолог із Риги (Латвія) Дмитро Матуляніс (Dmitrijs Matulanis) стверджує: “Ми всі боїмося, і це абсолютно нормально! Важливо сказати й дітям, що страх – це нормально. І ця нормалізація емоцій допомагає дітям із ними впоратися».

Доктор J. Shahidullah радить, у міру можливості, зберігати в будинку звичну обстановку та розпорядок дня, що створює у дітей відчуття надійності, стабільності й захищеності.

Допомагати – це нормально

Сильні емоції, як вважають психологи, можуть підштовхнути дитину до будь-яких дій. Приблизно з трирічного віку діти починають виявляти елементи співчуття, співпереживання до інших дітей, дорослих, тварин. Багато хто хотів би допомогти постраждалим від війни. Підкажіть дитині один із варіантів: зібрати посилку (іграшки, канцелярське приладдя, спільно придбані нові речі) дітям в Україну. Діти старшого віку поряд з дорослими можуть брати участь у роботі місцевих благодійних організацій, допомагати біженцям.

Спільна діяльність, особистий приклад батьків й інших членів сім'ї підкаже дитині, як сформувати правильне ставлення до непростих подій, не боятися, уникнути порожніх та непотрібних вчинків та переживань, навчитися надавати конкретну посильну допомогу тим, хто потрапив у біду. Говоріть дітям про їхню важливу роль, дякуйте за участь у спільних справах, підтримуйте їхнє бажання бути корисними іншим людям.

Діти залишаються дітьми

Доктор Carmichael нагадує, що, незважаючи на всі проблеми та негаразди, у дітей має бути дитинство: "Вимкніть новини, побігайте на дворі, пограйте й повеселіться всі разом". Найчастіше, як радять багато психологів, навіть у період страху та невизначеності даруйте дітям радість, задоволення та впевненість, що будь-яка війна рано чи пізно закінчується.